СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПАНКРЕАТОГЕННОГО ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ
Згідно сучасної етіологічної класифікації порушень глікемії (ВО3.1999) серед інших типів виділяють групу інших специфічних типів діабету - хвороби екзокринної частини підшлункової залози. Серед яких - фіброкалькульозна панкреатопатія, панкреатит, травма-панкреатектомія, неоплазія, кістозний фіброз, гемохроматоз. Перечисленні захворювання, як правило, характеризуються залученням в патологічний процес значної частини підшлункової залози, при якій разом з значним враженням екзокринної частини підшлункової залози спостерігається і недостатність секреторної функції b-клітин. Можливими механізмами ендокринної панкреатичної недостатності при хронічному панкреатиті є існування портальної венозної системи, паракринні ефекти гормонів та активних пептидів, вплив гормонів гіпоталамуса та гіпофіза, щитовидної залози, пара щитовидних залоз, наднирників, статевих гормонів тощо. По даним різних авторів частота симптоматичного цукрового діабету при хронічному панкреатиті складає від 8 до23%.
Метою нашого обстеження було вивчення особливості клініки , течії та наявність ускладнень панкреатогенного діабету Нами було обстежено 56 хворих з панкреато-генним цукровим діабетом, з обстежених 8 жінок та 48 чоловіків. Вік хворих до 40 років - 32 хворих, після 40 років - 14 хворих. По тривалості захворювання на цукровий діабет хворі розділилися наступним чином : до 5 років-29, до 10 років - 14 випадків, більше 10 років -13 випадків. По важкості захворювання легка форма діагностовано у 2 хворих, середня ступень важкості у 44 хворих, важка форма у 10 хворих. Слід відмітити, що у ЗО хворих відмічались клінічні прояви хронічного панкреатиту в стадії загострення або неповної ремісії, у 26 хворих стан екзокринної функції підшлункової залози був не порушений. Цікавим було те, що більшість хворих (43 з 56) не мали надлишкову вагу, так індекс маси тіла був менше 20 у 6 хворих, від 20-25 - 27 хворих, більше 25 - 13 випадків. Серед ускладнень діабету непроліферативну діабетичну ретинопатію було встановлено у 12 випадках , ангіопатій ніг 1 ступені - 3 хворих, П ступені - 34 хворих, Ш ступені - 3 хворих, полінейропатіі початкова ступінь була у 13 хворих, явна ступінь 24 хворих, енцефалопатія - у 6 хворих.. Гепатоз зустрічався в 12 випадках. Виходячи із цих даних зрозуміло, що панкреатогенний цукровий діабет дає мінімальну кількість ускладнень при зрівняні з кількістю ускладнень у хворих цукровим діабетом 1 або П типу. Можливо це пов’язано з невеликою тривалістю захворювання на цукровий діабет (до 5 років - 29 хворих), коли недостатній термін для розвитку ускладнень. Але потрібно відмгтити, що 52 хворих були на інсу-лінотерапи майже всі роки. А 4 на таблетизованих цукор понижуючих препаратах у яких і були ускладнення. При спостереженні цієї групи хворих ми прийшли до висновку, що частота перенесених загострень хронічного панкреатиту визначає розвиток вторинного діабету. Випадки вираженої декомпенсації, кетову виявлялися завжди в періоди загострень панкреатиту, при чому в період ремісії хронічного панкреатиту доза інсуліну значно зменшувалась . Нами також відмічено, що для панкреатогенного цукрового діабету не характерна інсулінорезистентність та прийом великих доз інсуліну, що не рідко зустрічається при первинному цукровому діабеті.
Ці клінічні особливості течії панкреатогенного цукрового діабету потребують подальшого вивчення цієї проблеми сучасної ендокринології.
Попік НІ., Чорноброва В.І., доц. Власенко М.В.