ВИХІДЦІ З УКРАЇНИ-ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНСТИТУТУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ У ПЕТЕРБУРЗІ
Наприкінці XIX ст.. в Росії не було жодного експериментального медичного закладу для боротьби з інфекційними хворобами (чумою, холерою, сибіркою, сказом тощо), У ряді міст виникали епідемії. Такий стан не міг не хвилювати правлячі кола, які охоче впроваджували усі нові заходи боротьби з епідеміями. Відкриття Л.Пастера і Р.Коха та організація в Парижі і Берліні медичних закладів під керівництвом цих вчених стали прикладом для організації в 1891 р. у Петербурзі Інституту експериментальної медицини, у якому відділ загальної мікробіології запропонували очолити уродженцю Києва Сергію Миколайовичу Виноградському (1856-1953), який незабаром став директором цього інституту, що згодом перетворився на центр біологічної і медичної науки, готуючи численних спеціалістів для Росії.
Його учнем був також виходець з України, уродженець Полтави Василь Леонідович Омелянський (1867-1928), який очолив цей інститут після свого вчителя. Він, вперше виділив анаероби, яким згодом було присвоєно його ім’я і активно займався педагогічною діяльністю. На Вищих медичних жіночих курсах він читав лекції які стали основою його підручника “Основи микробиологии”. Це був перший російський підручник з загальної мікробіології. Він витримав 10 видань (6 разів при житті автора і 4 після його смерті).
Під керівництвом С.М.Виноградського і В.Л.Омелянського розпочинав свою наукову діяльність в цьому інституті і Данило Кирилович Заболотний (1866-1929), уродженець с.Чеботарка Крижопільського повіту Подільської губернії, який згодом став засновником сучасної наукової епідеміології.
З цим інститутом пов’язане і ім’я Андрія Яковича Алимова (1893-1965), уродженця с.Боромля Охтирського повіту Харківської губернії, який в результаті досліджень в Ірані визначив роль кліщів у передачі збудника персидського поворотного тифу; поклав початок вивченню кліщових рикетсіозів в СРСР; вперше описав марсельську лихоманку в Криму. Здійснював досліди на собі (в результаті самозараження збудниками москітної лихоманки і бруцельозу він з’ясував ряд питань патогенезу цих інфекцій і тривалість інкубаційного періоду). У роки війни був головним епідеміологом Військово-морського флоту і армії. У післявоєнні роки і до кінця життя керував лабораторією Інституту нормальної і патологічної фізіології Академії медичних наук у Москві.
В цьому інституті працював ще один виходець з України - Микола Федорович Гамалея (1859-1949), уродженець Одеси, також активний борець з епідеміями. Йому належить пріоритет відкриття бактеріолізинів і введення терміну “дезінсекція”. Він. був директором Інституту щеплення віспи ім.Дженнера у Петербурзі, а згодом -науковим керівником Центрального інституту епідеміології і мікробіології у Москві, який зараз носить його ім’я.
Барціховська М.П., Скічко Н.С., Орлова О. Г. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова.