ЕЗОФАГОПЛАСТИКА ТОВСТОЮ КИШКОЮ ПРИ РУБЦЕВИХ ЕЗОФАГОСТЕНОЗАХ
Створення штучного стравоходу при його непрохідності відноситься до складних проблем торако-абдомінальної хірургії. Використання товстої кишки має істотні переваги перед іншими видами езофагопластики, враховуючи більш надійне її кровопостачання, достатній просвіт, меншу звивистість та обмежене функціональне навантаження.
В клініці госпітальної хірургії Вінницького медичного університету прооперовано 69 хворих з езофагосгенозом, у 42 з них було рубцева непрохідність як наслідок опіку стравоходу, а у 27 випадках причиною непрохідності була злоякісна пухлина. Серед хворих чоловіків було 43, жінок - 16, переважали хворі у віці 40-50 років.
Строки передопераційної підготовки при рубцевому стенозі тривали декілька тижнів. В передопераційному періоді проводилась корекція білкового і електролітного обміну, загальнозміцнююча та симптоматична терапія.
При наявності гіпопротеінемії у хворих з постопіковими стенозами вводили анаболічні гормони. З 42 хворих із рубцевим звуженням стравоходу -31-му зроблено загрудинну езофагопластику і у 11 - підшкірну. 27 хворим з раком стравоходу зроблено у 19 випадках - підшкірну і у 8-ми -регростернальну езофагопластику.
Більшості хворим пластика стравоходу виконувалась в два етапи. Хворим з стріктурою стравоходу на першому етапі накладали гастростому для підготовки хворого до наступної реконструктивної операції. Під час лапаротомного етапу при виконанні гастростомії у деяких хворих при невираженій судинній сітці для підготовки трансплантату перев’язували деякі гілочки а.соііса media або a.colica sin з метою розвитку колатералів.
При опіках стравоходу і шлунка гастростомія доповнювалась гастроентероа-настомозом з міжкишковим сполученням. При великих пошкодженнях антрально-го відділу шлунку накладався задній гастроентероанастомоз, а на передню стінку шлунку гастростома по Вітцелю.
Вибір способу проведення трансплантату визначався індивідуально, враховуючи такі фактори як загальний стан хворого, вис, супутні захворювання та косметичний ефект пластики.
Показом до загрудинної товстокишкової пластики був задовільний соматичний стан хворих, молодий вік пацієнтів та у випадку опікової етіології стріктури стравоходу. З метою попередження гнійних ускладнень перед операцією та під час її, хворим вводили антибіотики (зинацеф, фортум тощо).
У багатьох хворих до операції була виражена кахексія, білковий дефіцит. У 4-х хворих під час операції було незадовільне кровопостачання трансплантату товстої кишки. 42 пацієнтам з 4-5 доби після операції здійснювали харчування через ентеральний зонд і гастростому.
З ускладнень, які мали місце при езофагопластиці слід назвати неспроможність міжкишкового анастомозу (у 3 хворих) з виникненням обмеженого перитоніту, який вдалось ліквідувати методом додаткового дренування черевної порожнини. У 2-х хворих в післяопераційному періоді виникла прогресуюча серцева недостатність, яка привела до смертельного наслідку.
При рубцьових звуженнях стравоходу спочатку показана гастростомія з комплексною передопераційною підготовкою; другим етапом показана операція - езо-фагопласгика з проведенням трансплантату ретростернально або підшкірно на шию.
проф. Мітюк I.I, доц. Покидька М.І., к.м.н. Кривецький В.Ф.