ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ ГІДРОКСИЕТИЛКРОХМАЛЮ У ВІДДІЛЕННІ РЕАНІМАЦІЇ ТА ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ
Гіповолемія, порушення кровообігу (макро- та мікроциркуляціі) -небезпечні фактори ризику поліорганних ушкоджень при критичних станах в хірургії. Важливість адекватного відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) таким хворим добре відома. Для відновлення ОЦК використовують плазму, альбумін, синтетичні колоїди та кристалоїди. Сьогодні багато клініцистів відмовляються від використання свіжозамороженої плазми через зростаючу кількість випадків гепатиту та можливість передачі СНІДу. Крім того, свіжозаморожека плазма, альбумін досить дорогі, а кристалоїди необхідні у більших об’ємах, ніж колоїди для отримання того ж ефекту. Синтетичні колоїди відносно дешеві, безпечні та ефективні. Серед них особливої уваги заслуговують плазмозамінники - препарати гідроксиетилкрохма-лю (ГЕК) фармацевтечної фірми «BERLIN-CHEMIE» -Рефортан, Рефортан-плюс, та Стабізол. їх переваги над іншими колоїдами зв’язані з мінімальною анафілакто-генністю, вираженням гемодинамічним ефектом, стабільністю ізоонкотичного ко-лоїдно-осмотичного тиску, покращенням реології крові, тривалістю дії (більше ЗО годин), а також позитивним впливом на перебіг системної запальної відповіді організму, що попереджує розвиток синдрому поліорганної недостатності. Ці препарати знайшли широке застосування при критичних станах в хірургії не лише в світі, але й в Україні (Биз М.. 1996; Шано В.П. й др., 1999; Бондарь MB., Вьюницкий В.П., 2000). Застосування ГЕК показано не тільки для відновлення дефіциту ОЦК і профілактики гіповолемії, а й для досягнення ізоволемічної гемодилюції при станах, які супроводжуються гемоконцентацією.
На протязі останніх двох років ми використали препарати ГЕК у 202 хворих , які лікувались у відділенні реанімації та інтенсивної терапії МКЛ №2 м.Вінниці.
І групу хворих, яким проводили введення препаратів ГЕК, склали 49 хворих з геморагічним шоком ІІ-ІП ст. (за Всйлем М.Г., Шубиным Г., 1971).
П групу склали 37 хворих з гострою патологією органів черевної порожнини та заочеревинного простору, ускладненою септичним та панкреатогенним шоком.
III групу склали 116 хворих, яким проводили введення препаратів ГЕК при підготовці до планових хірургічних втручань з вірогідною гіповолемією (резекція шлунку; ендопротезування великих суглобів; операції під регіонарними методами знеболювання).
Проводили інфузію препаратами ГЕК в об’ємі від 500 до 1000 мл (у невідкладному порядку) та по 500 мл на протязі 3-х днів до планового хірургічного втручання. Хворі проходили обстеження до операції, через 12, 24, 48, 72 години після хірургічного втручання. Адекватність інфузійної терапії, яку проводили комплексно (кри-сталоїдні розчини, препарати ГЕК, компоненти донорської крові - по показанням) оцінювали по показникам гемодинаміки (артеріальний тиск - систолічний, діастол-ічний та середній; частота серцевих скорочень; центральний венозний тиск), даними клінічного аналізу крові та сечі, біохімічних досліджень (коагулограма крові, білок сироватки крові, білірубін, активність АЛТ та ACT, сечовина та креатинин крові), а також насиченості артеріальної крові киснем (апаратом «LOHMEIER M 608»). При крововтраті більше 1500 мл виконували переливання еритроцитарної маси.
Серед хворих І групи похідні ГЕК стійко стабілізували показники гемодинаміки, транспорту кисню, гемостазу, функцій нирок та печінки. Летальних випадків та випадків поліорганної недостатності в цій групі хворих ми не спостерігали.
В II групі померло 5 хворих з синдромом поліорганної недостатності через тяжкість перебігу основного захворювання, тривалість та об’єм виконаного хірургічного втручання. У всіх інших хворих покращились та нормалізувались показники гемодинаміки, транспорту кисню, показники гемостазу, функцій нирок та печінки.
Серед хворих III групи випадків гемодинамічних розладів не спостерігали, у них покращився транспорт кисню та досягався ефект гемодилюції.
Висновок. Наш досвід застосування препаратів гідроксиегилкрохмалю показав, що вони володіють чудовим протишоковим ефектом, покращують реологічні властивості крові, транспорт кисню, зменшують необхідність використання компонентів крові та знижують ризик розвитку синдрому поліорганної недостатності.
Куцик О.В. , Побережець С.Ю., Отто ВВ., Лисак Н.В., КобзінаЛ.В.