СПОСІБ ОРХІОПЕКСІЇ ПРИ КРИПТОРХІЗМІ ТА ЕКТОПІЇ ЯЄЧКА
Орхіопексія є кінцевим етапом операції низведения яєчка в мошонку при крип-торхіхмі та ектопії яєчка. При фіксації яєчка не повинен бути натяг елементів сім’яного канатика, що може привести до порушення кровопостачання яєчка та його гіпотрофії, Серед способів утримання низведенного яєчка в мошонці, які виключають натяг елементів сім’яного канатика, найбільш популярним є спосіб Petriwalsky-Schoemaker, застосований авторами в 1931 році (Лопаткин Н.А„ Шевцов И.П., 1986; Возіанов О.Ф., Люлько О.В., 1993; Єрохин А.П., Воложин СИ., 1995; Гроховський ТВ. та ін., 2000; Карпенко СИ , Осьїка Л.Е., 2000; Howards S.S.,1992). Необхідність додаткового розрізу на мошонці з метою утворення ложа для яєчка між шкірою та м’ясистою оболонкою дещо зменшує позитивні якості цього способу. Менш травматичними методами фіксації яєчка є прошивання його піхвової оболонки в ділянці нижнього полюса зйомкою лігатурою, яку проводять через оболонки мошонки та зав’язують ззовні їх (Vermooten V., 1947), на трубці (Bevan A.D., 1903) чи на марлевій кульці (Копылов Н В., 1908). Але при цьому кулька може промокати кров’ю з виникненням мацерації шкіри мошонки, проникненням інфекції в порожнину мошонки за ходом лігатур та запаленням яєчка. Необхідність знімання лігатури на мошонці у післяопераційному періоді з больовими відчутгями у дитини також знижує цінність цих способів. Проаналізував вищезгадане, ми стали застосовувати простий та малотравматичний спосіб орхіопексії (Ткачук О.І. та ін., 2000), який виключає вищезгадані недоліки (посвідчення на рац. пропозицію № 089/9, видане управлінням здоров’я Вінницької облдержадміністрації 20.12.1999р). Для утримання опущенного яєчка в порожнині мошонки використовуємо постійний спосіб фіксації його за піхвову оболонку в ділянці нижнього полюса до внутрішньої поверхні дна мошонки кетгутовою (№3) лігатурою. Для цього, після мобілізації елементів сім’яного канатика пальцем тупо розтягуємо відповідну половину мошонки і формуємо ложе для яєчка Збережену та зашиту піхвову оболонку яєчка в ділянці Його нижнього полюса прошиваємо П-подібною (Z-подібною) лігатурою. Вказівним пальцем руки хірурга чи асистента внутрішню поверхню мошонки в ділянці дна вивертаємо та випинаємо в рану. Одним із кінців лігатури прошиваємо внуїрішню поверхню мошонки без проколу шкіри (малі). Зав’язуємо кінці лігатур, при цьому яєчко своїм нижнім полюсом фіксується до внутрішньої поверхні дна мошонки. Зворотнім рухом яєчко опускаємо в мошонку, де воно і залишається фіксованим без натягу елементів сім’яного канатика (мал.2). Якщо яєчко не досягає дна мошонки, його можна фіксувати до внутрішньої поверхні передньої стінки мошонки. Вхід у мошонку звужуємо одним кисетним (напівкисетним) кетгутовим (№3) швом. Описаний спосіб орхіопексії простий Ц виконанні, виключає інфікування порожнини мошонки та необхідність знімання лігатури. На відміну від операції M.Schuller (1881) (орхіопексія за білкову оболонку яєчка до дна мошонки) орхіопексію виконуємо за невивернуту піхвову оболонку яєчка. Ми застосували описаний спосіб орхіопекісії за останні 20 років у 586 хворих при крипторхізмі та ектопії яєчка, Післяопераційних ускладнень (загноєння післяопераційної рани та тканин мошонки, запалення яєчка) у ранньому післяопераційному періоді не спостерігали. Невелике втягнення шкіри мошонки на місці фіксації яєчка зникало через 1 тиждень. Все це дозволяє рекомендувати застосування цього способу орхіопексії в практичну роботу урологів та дитячих хірургів.
кмн В.І.Горовий, В.П.Головенко, О.Л.Кобзін, Ю.Б.Потеха